Верхньощелепна пазуха

Клінічна анатомія навколоносових пазух

Верхньощелепна пазуха

Навколоносові пазухи – це невеликі за об’ємом порожнини, які знаходяться у кістках лицевого черепа. Усі вони в нормі заповнені повітрям, яке проникає сюди з порожнини носа через вічка або канали.

Верхньощелепна, або гайморова, пазухапарна, є найбільшою серед навколоносових пазух і за своєю формою нагадує три- або чотиригранну піраміду. Її об’єм становить в середньо­му 8-10 мл, а іноді сягає 30 мл . Пазуха має 5 стінок: верхню, нижню, внутрішню, задню і передню.

Анатомія порожнини носа та навколоносових пазух: 1 – верхньощелепна пазуха; 2 – передні комірки решітчастої кістки; 3 – середні комірки решітчастої кістки; 4 – лобна пазуха; 5 – верхня носова раковина; 6 – вічко передніх комірок решітчастої кістки; 7 – середня носова раковина; 8 – вічко верхньощелепної пазухи; 9 – нижня носова раковина; 10 – перегородка носа; 11 – загальний носовий хід; 12 – нижній носовий хід; 13 – середній носовий хід; 14 – верхній носовий хід.

Верхня стінка гайморової пазухи є нижньою стінкою орбі­ти, через цю стінку можливе поширення інфекції з верхньощелепної пазухи на очницю та носослізні шляхи.

Нижня стінка пазухи утворена твердим піднебінням, в її передньо-зовнішніх відділах в просвіт пазухи можуть виступати корінці 4-7 верхніх зубів, запалення яких часто спричиняє захво­рювання пазухи.

Задня стінка пазу­хи відповідає верхньощелепному горбові, що відділяє пазуху від крилопіднебінної ямки. Передня, або лицева, стінка пазухи утворює передню стінку верхньої щелепи. На передній стінці знаходиться вдавлення – собача ямка, вище якої відкривається канал, де про­ходить друга гілка трійчастого нерва.

Внутріш­ня стінка верхньощелепної пазухи відповідає рівню нижнього і середнього носових ходів. У своїх нижніх відділах ця стінка товста, а вгорі – на рівні середнього носового ходу – тоншає і в певних ділянках може складатись лише з двох шарів слизової обо­лонки.

На цій стінці знаходиться вічко (діаметр отвору – приблизно 3-5 мм), через яке верхньощелепна пазуха сполучається із середнім носовим ходом порожнини носа. Внутріш­ня стінка пазухи під нижньою носовою раковиною (нижній носовий хід) є місцем її проколу, що застосовується для діагностики та лікування захворювань пазухи.

Ця стінка межує також з кістковими комірками решітчас­того лабіринту, звідки запальний процес може переходити на верхньощелепну пазуху.

Лобна пазуха парна, міститься в товщі луски лобної кістки. У ній розрізняють передню, задню, внутрішню і нижню стінки. Середній об’єм пазухи складає 5 мл. Досить часто обидві пазухи (ліва і права) в однієї людини розвинені нерівно­мірно. Іноді немає однієї або навіть обох лобних пазух.

Вивідний протік цієї пазухи – лобно-носовий канал– відкривається у середній носовий хід, має довжину 12-16 мм та є досить вузьким і покрученим. Такі особливості будови лобно-носового каналу зумовлюють утруднений відтік ексудату з пазухи, що сприяє розвитку запальних процесів.

Решітчастий лабіринт скла­дається (з кожного боку) з 3-10 невеликих кісткових комірок (клітин), що можуть мати різну величину. Їх поділяють на три групи: передні, серед­ні й задні. Передні та середні комірки решітчастого лабіринту відкриваються у середній носовий хід, а задні – у верхній.

Основна (клиноподібна) пазуха парна, міститься в тілі основної (клиноподібної) кістки. У цій пазусі розріз­няють верхню, нижню, перед­ню, задню, внутрішню і зовнішню стінки. У передній стінці знаходиться отвір – вічко, яким основна пазуха відкривається у верхній носовий хід.

Фізіологічне зна­чення навколоносових пазух полягає в тому, що вони:

1. Є резонаторами голосу.

2. Відіграють амортизаційну роль (під час удару в обличчя вони послаблюють удар).

3. Полегшують вагу лицевого черепа.

Фізіологія носа

Ніс виконує дихальну, захисну, резонаторну і нюхову функції.

Дихальна функція носа полягає в проведенні повітря в напрямку нижніх дихальних шляхів. При звичайному носовому диханні через порожнину носа під час одного вдиху чи видиху проходить приблизно 500 мл повітря. Враховуючи те, що в нормі людина робить 16-18 дихальних рухів за хвилину, через ніс за цей час проходить 8-9 л повітря.

Захисна функція носа полягає в зігріванні, зволо­женні, знепиленні й знезаражуванні повітря, нейтралізації шкідливих газоподібних речовин, а також у видаленні сторонніх тіл за допомогою рефлекторних актів чхання, кашлю та сльозотечі.

Під час вдиху повітря “стикається” з нижньою носовою раковиною, завихрюється і проходить через загальний та середній носові ходи до носоглотки.

При завихренні пил та бактерії, що містяться в повітрі краще, контактують із слизовою оболонкою, прилипають до носового слизу й осідають на стінках порожнини носа.

Слиз, що виділяється залозами слизової оболонки носа, зволожує повітря, має бактерицидну дію та може нейтралізувати дим і шкідливі хімічні речовини. Частинки пилу, що осіли на стінках порожнини носа, пере­носяться миготливим епітелієм до носо­глотки, а потім випльовуються або проковтуються.

Добре кровопостачання слизової оболонки носа, завихрення повітря при проходженні через носову порожнину сприяють його зігріванню та зволоженню.

Тому повітря, яке потрапляє в леге­ні, просуваючись через порожнину носа, зігрівається, зволожується та значною мірою очищається від пилу і бактерій.

При диханні ротом усі ці шкідливості не усуваються і непідготовлене повітря безпосередньо потрапляє у глотку, гортань і нижні дихальні шляхи, викликаючи в них різноманітні патологічні зміни. Таким чином, носове дихання є фізіологічним і тому має великі переваги перед ротовим.

Порожнини носа та навколоносових пазух є резонаторами голосу. Завдяки цій функції голос людини набуває гучності та тембру (забарвлення), а з розвитком патологіч­них станів порожнини носа чи пазух – змінюється.

При відсутності або порушенні носового дихання голос втрачає свою гучність та набуває глухуватого, носового відтінку – стає гугнявим. Таке явище має назву закритої гугнявості.

Якщо у хворого внаслідок патологічного проце­су виникає параліч м’якого піднебіння, то під час розмови носо­глотка постійно залишається відкритою, тому звуки теж набувають носового відтінку. Цей стан носить назву відкритої гугнявості.

Нюхова функція забезпечується тим, що, проходячи разом з повітрям через нюхову зону, пахучі речовини подразнюють рецептори нюхового аналіза­тора. Це викликає у людини нюхові відчуття.

Роль нюху полягає не тільки в контролі якості тих речовин, які надходять з повітрям у дихальні шляхи, але й у визначенні, нарівні зі смаком, якості їжі, що надходить у травний тракт.

Крім того, нюх має велике значення для рефлекторного виділення травних соків.

Просмотров 395 Эта страница нарушает авторские права

Источник: https://allrefrs.ru/3-13860.html

2.Клінічна анатомія верхньощелепної пазухи

Верхньощелепна пазуха

Верхньощелепнапазуха (гайморова) є найбільшою. Вонамає вигляд неправильної чотирикутноїпіраміди. На передній стінці є заглиблення– собача ямка. Тут кістка найтонша.Медіальна стінка межує з нижнім тасереднім носовими ходами, в її передньомувідділі проходить носослізний канал.

Отвір пазухи розташований під орбітальнимкраєм, у найвищому місці пазухи позадувід виступу носослізного каналу.Порушення функціонування цього отворустворює умови для скупчення виділеньіз пазухи, що сприяє розвитку в нійзапального процесу. Верхня стінка пазухиє і нижньою стінкою орбіти. Вона найтонша.

У ній проходить канал нижньоочногонерва та однойменних судин. Інколи тутзустрічаються дегісценції, прикритілише слизовою оболонкою. Стоншена стінкапоряд із дефектами в ній може сприятипоширенню запального процесу на вмісторбіти та змушувати дотримуватисьобережності під час операції. Нижньоюстінкою є альвеолярний відростокверхньощелепної кістки.

У більшостівипадків дно пазухи лежить нижче віддна носової порожнини, що сприяє тісномуспіввідношенню зубів з пазухою. Найближчедо дна пазухи міститься 2-й премоляр та1-й моляр.

Задня стінка представленаверхньощелепним горбком, за якимрозміщені верхньощелепний нерв,крилопіднебінний вузол, внутрішнящелепна артерія, крилопіднебінне венознесплетення. Верхньощелепна пазухаперебуває в тісному контакті з решітчастимлабіринтом, з яким має загальну стінку.

3.Вторинні ангіни

Моноцитарнаангіна.Згідно з вірусною теорією збудником єособливий лімфотропний вірус, супутникомякого є бактерії лістерели. Зараженнявідбувається повітряно-крапельнимшляхом, вхідними воротами є слизоваоболонка носової порожнини та порожнинигорла.

Дляхвороби характерна лихоманка, ангіна,збільшення всіх лімфовузлів, печінки,селезінки, виражений лімфоцитоз ізрізким збільшенням відсотка моноцитів.

Мононуклеозпочинається з продромального періодуупродовж одного-двох днів, якийхарактеризується загальною слабкістю,субфебрильною температурою тіла. Згодомтемпература досягає 39-40 °С і триває удеяких хворих до 3 тиж. На 2-3-й деньзахворювання збільшуються лімфовузли.Вони щільні, неболючі під час пальпації.Одночасно збільшуються печінка таселезінка.

Характернізміни виявляються під час дослідженнякрові. Лейкоцитоз досягає 12-14*109/л,кількість моноцитів досягає 60-70%,з'являються їх перехідні форми. ШОЕзбільшена до 20-30 мм/год.

Спочаткузміни в горлі мають вигляд, як закатаральної ангіни, а згодом з'являютьсяокремі нальоти на поверхні мигдаликівбіло-жовтуватого кольору, які можутьвкривати весь мигдалик, легко знімаються.Через 1 тиж нальоти сходять, але черездекілька днів можуть з'явитися знову.Тривалість захворювання – 4-6 тиж. Убільшості хворих прогноз сприятливий,захворювання закінчується одужанням.

Лікування.Призначають антибіотики для профілактикивторинної інфекції, дезінфікуючіполоскання. У разі затяжного перебігу– кортикостероїди.

Агранулоцитарнаангіна.Спостерігається у хворих на агранулоцитозгорлово-ротової форми.

Агранулоцитозне є самостійною нозологічною одиницею,а особливою реакцією гемопоезу на різніподразнення інфекційної, токсичної,променевої та іншої природи.

Цей станрозвивається у хворих на гостру тахронічну променеву хворобу і можеспостерігатися в осіб зі злоякісниминовоутвореннями, котрі отримуютьпроменеву терапію.

Захворюванняпочинається гостро, з підвищеннятемператури тіла до 40°С, температурнакрива носить гектичний характер. Хворіскаржаться на біль у горлі, неприємнийзапах із рота. Оглядаючи хворого,виявляють шкірні покриви сірого кольору,обличчя Гіппократа, склери жовтуваті.

Через декілька днів на шкірі з'являютьсяділянки крововиливів. Язик обкладений,сухий. На піднебінних мигдаликах, стінкахгорла, яснах виявляють некротичніділянки брудно-сірого кольору, післяїх відторгнення з'являються виразки.

Під час дослідження крові кількістьлейкоцитів зменшується до 1-0,5*109/л,переважають лімфоцити і моноцити.

Діагностикагрунтується на підставі септичногостану та характеру змін на гемограмі.

Лікування.Призначають антибіотики широкогоспектра дії. Виключають препарати, якіпригнічують гемопоез: амідопірин,сульфаніламіди тощо. Внутрішньовенноуводять тромболейкоцитарну суміш. Длястимуляції гемопоезу застосовують peros тезан – по 0,01-0,02 г тричі на день,пентаксил по 0,2-0,3 г тричі на день, метацилпо 0,5 г тричі на день, аскорбінову кислоту,ціанокобаламін.

Ангінау хворих на лейкоз.У перші дні гострого лейкозу спостерігаєтьсягіперемія та збільшення піднебіннихмигдаликів, тобто картина катаральноїангіни.

У наступні дні можуть з'явитисяпрояви геморагічного, виразково-некротичногота гангренозного ураження мигдаликів,які можуть перейти на ясна та іншіділянки слизової оболонки.

Поряд зангіною у хворих проявляються симптомигострого чи хронічного лейкозу.

Проводятьлікування лейкозу та симптоматичнутерапію ангіни.

Источник: https://studfile.net/preview/2283274/page:15/

Придаткові пазухи носа

Верхньощелепна пазуха

Носова порожнина має придаткові пазухи, які сполучаються з різними носовими ходами (рис. 50). Так, у верхній носовий хід відкриваються в порожнину тіла основної кістки та задні чарунки решітчастої кістки, в середній носовий хід – лобова і верхньощелепна пазухи, передні і середні комірки решітчастої кістки. У нижній носовий хід вливається слізний канал.

Рис. 50.

А – зовнішня стінка порожнини носа з отворами у придаткові пазухи: 1 – лобова пазуха; 3 – отвір лобової пазухи; 3 – отвір передніх комірок решітчастої кістки; 4 – отвір верхньощелепної пазухи; 5-отвори задніх комірок решітчастої кістки; 6 – основна пазуха і її отвір; 7 – глотковий отвір слухової труби; 8 – отвір носослізного протоку. Б – носова перегородка: 1 – crista galli; 2 – lamina cribrosa; 3 – lamina perpendicularis ossis ethmoidalis; 4 – сошник; 5 – тверде піднебіння; 5 – cartilago septi nasi.

Верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris Highmori) розташована в тілі верхньої щелепи. Вона починає створюватися з 10-го тижня ембріонального життя і розвивається до 12-13 років. У дорослої обсяг порожнини коливається в межах 4,2-30 см3, він залежить від товщини її стінок і менше – від її положення.

Форма пазухи неправильна, має чотири основні стінки. Передня (в 1/3 випадків) або передненаружная (в 2/3 випадків) стінка представлена тонкою пластинкою, що відповідає fossa canina. На цій стінці розташований n. infraorbitalis разом з однойменними кровоносними судинами. Верхня стінка пазухи одночасно є нижньою стінкою очниці.

В товщі стінки є canalis infraorbitalis, що містить згаданий судинно-нервовий пучок. На місці положення останнього кістка може бути стоншена або мати щілину. При наявності щілини нерв і судини виявляються відокремленими від пазухи лише слизовою оболонкою, що призводить до запалення нижнеглазничного нерва при гайморитах.

Зазвичай верхня стінка пазухи розташована на одному рівні з верхньою частиною середнього носового ходу. Н. Н. Рєзанов вказує на рідкісний варіант, коли ця стінка пазухи стоїть низько і середній носовий хід прилягає до внутрішньої поверхні очниці. Цим обумовлена можливість проникнення в очну ямку голки при пункції гайморової пазухи через порожнину носа.

Нерідко купол пазухи поширюється в товщу внутрішньої стінки очниці, відтісняє решітчасті пазухи догори і вкінці.

Нижня стінка верхньощелепної пазухи представлена альвеолярним відростком щелепи, відповідає коріння 2-го малого та переднього великого корінних зубів. Зона положення коренів зубів може вдаватися в порожнину у вигляді піднесення.

Кісткова пластинка, яка відділяє порожнину від кореня, нерідко виявляється тонкою, іноді має щілину. Ці умови сприяють поширенню інфекції з уражених коренів зубів на верхньощелепну пазуху, пояснюють випадки проникнення зуба в пазуху в момент його екстирпації.

Дно пазухи може перебувати на 1-2 мм вище дна носової порожнини, на рівні цього дна або нижче його в результаті розвитку альвеолярної бухти. Гайморова порожнина рідко розповсюджується під дно носової порожнини, утворюючи невелику западину (buchta palatina) (рис. 51).

Рис. 51. Придаткові пазухи носа, верхньощелепна пазуха.

А – сагітальний розпил: Б – фронтальний розпил; В – варіанти будови – високе і низьке положення нижньої стінки: 1 – canalis infraorbitalis; 2 – fissura orbitalis Inferior; 3 – fossa pterygopalatina; 4 – верхньощелепна пазуха; 5 – чарунки решітчастої кістки; 6 – очниця; 7 – processus alveolaris; 8 – нижня носова раковина; 9 – порожнина носа; 10 – buchta prelacrimalis; 11 – canalis infraorbitalis (позбавлений нижньої стінки) ; 12 – buchta palatina; 13 – buchta alveolaris; Р – лобова пазуха на сагітальному розпилі; Д – варіанти будови лобової пазухи.

Внутрішня стінка верхньощелепної пазухи прилягає до середнього і нижнього носових ходах. Стінка нижнього носового ходу суцільна, але тонка. Тут відносно легко вдається пункту вати гайморову пазуху. Стінка середнього носового ходу має на значному протязі перепончатое будова і отвір, повідомляє пазуху з порожниною носа.

Довжина отвору 3-19 мм, ширина 3-6 мм Задня стінка гайморової пазухи представлена верхнещелепними бугром, стикаються з крилопіднебінною ямкою, де знаходяться n. infraorbitalis, ganglion sphenopalatinum, a. maxillaris з її гілками. Через цю стінку можна підходити до крилопіднебінною ямці.

Лобові пазухи (sinus frontalis) розташовані в товщі лобної кістки відповідно надбровным дуг. Вони мають вигляд тригранних пірамід з підставою, спрямованим вниз. Пазухи розвиваються від 5-6 до 18-20 років. У дорослих їх обсяг досягає 8 см3.

Вгору пазуха поширюється кілька за надбрівні дуги, назовні – до зовнішньої третини верхнього краю орбіти або до верхнеглазничной вирізки і вниз опускається в носовий відділ кістки.

Передня стінка пазухи представлена надбровным бугром, задня щодо тонка і відокремлює пазуху від передньої черепної ямки, нижня стінка становить частину верхньої стінки очниці і в середній лінії тіла – частина порожнини носа, внутрішня стінка є перегородкою, що розділяє праву і ліву пазухи.

Верхня і бічна стінки відсутні, так як передня і задня її стінки сходяться під гострим кутом. Порожнину приблизно в 7% випадків відсутня. Перегородка, що розділяє один від одного порожнини, у 51,2% не займає серединного положення (М. В. Милославський). Відкривається порожнина через канал (canalis nasofrontalis) протягом до 5 мм в середній носовий хід, попереду отвору верхньощелепної пазухи. В лобовій пазусі canalis nasofrontalis формується на дні її лійкою. Це сприяє відтоку слизу з пазухи. Тілло вказує, що лобова пазуха іноді може відкриватися в гайморову пазуху.

Пазухи решітчастої кістки (sinus ethmoidalis) представлені комірками відповідно до рівня верхньої та середньої носових раковин, складають верхню частину бічної стінки порожнини носа. Ці комірки повідомляються один з одним. З зовнішньої сторони порожнини відмежовані від очниці дуже тонкою кістковою пластинкою (lamina papyrocea). При пошкодженні цієї стінки повітря з комірок порожнини може проникнути в клітковину окологлазничного простору. Виникає емфізема породжує випинання очного яблука – екзофтальм. Зверху комірки пазухи відмежовані тонкою кістковою перегородкою від передньої черепної ямки. Передня група комірок відкривається в середній носовий хід, задня – у верхній носовий хід.
Основна пазуха (sinus sphenoidalis) розташована в тілі основної кістки. Вона розвивається у віці від 2 до 20 років. Перегородкою по середній лінії пазуха розділена на праву і ліву. Пазуха відкривається у верхній носовий хід. Отвір лежить на 7 см від ніздрі по лінії, наступного через середину середньої носової раковини. Положення пазухи дозволило рекомендувати хірургам підходити до гіпофізу через порожнину носа і носоглотку. Основна пазуха може бути відсутньою.
Слезноносовой канал (canalis nasolacrimalis) розташований в зоні бічної межі області носа (рис. 52). Він відкривається в нижній носовий хід. Отвір каналу знаходиться під переднім краєм нижньої носової раковини на зовнішній стінці носового ходу. Воно відстоїть на 2,5-4 см від заднього краю ніздрі. Протяжність слезноносового каналу дорівнює 2,25-3,25 см (Н. І. Пирогов). Канал проходить в товщі зовнішньої стінки порожнини носа. В нижньому сегменті він обмежений кістковою тканиною тільки з зовнішнього боку, з інших сторін покритий слизовою оболонкою порожнини носа.

Рис. 52. Топографія слізних ходів. 1 – fornix sacci lacrimalis; 2 – ductus lacrimalis superior; 3 – papilla et punctum lacrimale superior; 5 – caruncula lacrimalis; 6 – ductus et ampula lacrimalis Inferior; 7 – saccus lacrimalis; 8 – m. orbicularis oculi; 9 – m. obliquus oculi inferior; 10 – sinus maxillaris; 11 – ductus nasolacrimalis.

A – поперечний переріз: 1 – lig. palpebrale medialis; 2 – pars lacrimalis m. orbicularis oculi; 3 – septum orbitale; 4 – f. lacrimalis; 5 – saccus lacrimalis; 6 – окістя

Источник: http://medical-enc.com.ua/pridatochnye-pazuhi-nosa-1.htm

Верхньощелепна пазуха – будова, функції, захворювання

Верхньощелепна пазуха

Найбільша придаткових пазуха носа – верхньощелепна або, як її ще називають, гайморова. Своє найменування вона отримала завдяки особливому розташуванню: дана порожнину заповнює практично все тіло верхньої щелепи. Форма і об'єм гайморових пазух різняться в залежності від віку та індивідуальних особливостей людини.

Будова верхньощелепної пазухи
Верхньощелепні пазухи носа з'являються раніше інших придаткових порожнин. У новонароджених малюків вони являють собою ямки невеликих розмірів. Повністю розвиваються гайморові пазухи до періоду статевого дозрівання. Однак максимального розміру вони досягають в старечому віці, оскільки в цей час іноді відбувається розсмоктування кісткової тканини.

З носовою порожниною верхнечелюстние пазухи повідомляються за допомогою соустья – вузького з'єднує каналу. У нормальному стані вони заповнені повітрям, тобто пневматізірованний.

Зсередини дані виїмки вистелені досить тонкої слизовою оболонкою, яка вкрай бідна нервовими закінченнями і кровоносними судинами.

Саме тому часто захворювання гайморових порожнин тривалий час протікають безсимптомно.

Розрізняють верхню, нижню, внутрішню, передню і задню стінки верхнечелюстнойпазухі. Кожна з них має свої особливості, знання яких дозволяє розуміти, як і чому виникає запальний процес.

А це означає, що у пацієнта з'являється можливість своєчасно запідозрити проблеми в навколоносових пазухах та інших близько до них розташованих органах, а також правильно провести профілактику захворювання.

Верхня і нижня стінкиВерхня стінка гайморової пазухи має товщину 0,7-1,2 мм. Вона межує з очницею, тому запальний процес в верхньощелепної порожнини нерідко негативно впливає на зір і на очі в цілому.

Причому наслідки можуть бути виявитися непередбачуваними.

Нижня стінка досить тонка.

Іноді на деяких ділянках кістки вона зовсім відсутня, а проходять тут судини і нервові закінчення відокремлюються від слизової оболонки додаткової пазухи лише окістям.

Подібні умови сприяють розвитку одонтогенного гаймориту – запального процесу, що виникає через ураження зубів, коріння яких прилягають до верхньощелепної порожнини або проникають в неї.
внутрішня стінка

Внутрішня, або медіальна, стінка межує із середнім і нижнім носовими ходами. У першому випадку суміжна зона суцільна, але досить тонка. Через неї досить легко зробити пункцію верхньощелепної пазухи.

Стінка, яка прилягає до нижнього носовому ходу, на значному протязі має перетинчасті будову. Разом з тим тут розташовується отвір, крізь яке відбувається повідомлення гайморової пазухи і носової порожнини.При його закупорюванні починає формуватися запальний процес.

Саме тому навіть звичайний нежить необхідно своєчасно лікувати.

Як права, так і ліва верхнечелюстная пазуха може мати соустье довжиною до 1см. Через його розташування у верхньому відділі і відносної вузькості, гайморит часом набуває хронічного характеру.

Адже відтік вмісту порожнин значно утруднений.

Передня і задня стінкиПередня, або лицьова, стінка гайморової пазухи вважається самою товстою. Її прикривають м'які тканини щоки, і вона доступна для пальпації. По центру передньої стінки розташовується особливе поглиблення – Кликова ямка, на яку орієнтуються при розтині нижньощелеповий порожнини.

Дана западина може бути різної глибини. Причому у випадку, коли вона має досить великі розміри, при пункції гайморової пазухи з боку нижнього носового ходу голка може навіть проникнути в очну ямку або в м'які тканини щоки.

Це нерідко призводить до гнійних ускладнень, тому важливо, щоб подібну процедуру проводив досвідчений фахівець.

Задня стінка гайморової порожнини відповідає Верхньощелепна бугра. Тильною поверхнею вона звернена в крилонебную ямку, де розташовується специфічне венозне сплетіння. Тому при запаленні придаткових пазух існує ризик зараження крові.

Функції верхньощелепної пазухиВерхньощелепні пазухи виконують кілька призначень. Основними серед них вважаються наступні функції:• формування носового дихання. Перш ніж повітря потрапляє в організм, він проходить очищення, зволожується і зігрівається.

Саме ці завдання реалізують додаткові пазухи;• утворення резонансу при створенні голосу. Завдяки навколоносових порожнинах виробляється індивідуальний тембр і звучність;

• становлення нюху.

Особлива поверхню верхньощелепних пазух бере участь у розпізнаванні запахів.

Крім цього, миготливий епітелій гайморових порожнин виконує очисну функцію. Це стає можливим завдяки наявності специфічних війок, що рухаються в напрямку співустя.

Захворювання верхньощелепних пазух

Приватне назву запалення верхньощелепних пазух – гайморит. Термін, узагальнюючий поразку навколоносових порожнин – синусит. Його зазвичай використовують до встановлення точного діагнозу.

Дане формулювання вказує на локалізацію запального процесу – додаткові пазухи або по-іншому, синуси.

Залежно від зосередження захворювання виділяють кілька різновидів гаймориту:• правобічний, коли уражена тільки права верхньощелепна пазуха;• лівобічний, якщо запалення протікає в лівій навколоносовій порожнини;

• двосторонній. Мається на увазі інфікування обох областей.

За певних обставин запалення навіть видно на фото: верхньощелепна пазуха в разі поразки має виражену припухлість. Даний симптом вимагає негайного відвідування кваліфікованого лікаря та прийняття рекомендованих фахівцем заходів. Хоча навіть за відсутності візуальних ознак необхідно своєчасно лікувати гайморит. В іншому випадку існує ризик розвитку ускладнень.

Источник: http://momandkids.net.ua/ze-zikavo/1837-verxnechelepna-payza.html

Околоносовые пазухи (анатомия человека)

Верхньощелепна пазуха

содержание   ..  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  .. 

К околоносовым пазухам относятся: 1) верхнечелюстная; 2) клиновидная; 3) лобная; 4) решетчатые.

Залегая в костях черепа, пазухи способствуют уменьшению веса костей, увеличивают их крепость, являются резонаторами при голосообразовании, обусловливая тембр голоса, участвуют в согревании вдыхаемого воздуха. Благодаря наличию сообщений с полостью носа пазухи вместе с полостью составляют единый аппарат.

Верхнечелюстная пазуха (анатомия человека)

Верхнечелюстная пазуха, sinus maxillaris, парная, находится в толще тела верхней челюсти и является самой крупной околоносовой пазухой (см. рис. 122). Однако может встречаться в редких случаях очень маленькая пазуха шириной 1-2 см.

Она может быть или в форме трехгранной пирамиды, основание которой направлено на латеральную стенку полости носа, или неправильной формы. Размеры верхнечелюстной пазухи весьма изменчивы: высота 2-4,3 см, ширина 1,5-3 см. Емкость пазухи колеблется в пределах 2,5-30 мм (чаще 10-20 мм). Обычно пазухи асимметричны по форме и размерам.

Левая пазуха чаще бывает больше правой. Пазухи у мужчин больше, чем у женщин. Пазухи могут быть разделены перегородками на две самостоятельные части.

В пазухе различают следующие стенки: 1) медиальную носовую, одновременно являющуюся латеральной стенкой полости носа; 2) верхнюю, обращенную к глазнице; 3) передне-латеральную – лицевую; 4) заднелатеральную, прилежащую к крыло-небной и подвисочной ямкам; 5) нижнюю, обращенную к корням верхних зубов.

Медиальная стенка обычно имеет четырехугольную форму. В нижних отделах она толще, чем в верхних, где на некоторых участках кость может отсутствовать и слизистая оболочка пазухи непосредственно прилежит к слизистой оболочке полости носа. Такие лишенные кости участки стенки называют родничками, или фонтанелями. Обычно бывает два родничка – передний и задний, выходящие в средний ход носа.

В передней части стенки соответственно среднему ходу носа находится отверстие верхнечелюстной пазухи, hiatus maxillaris. Диаметр отверстия составляет 1-1,5 см. Форма отверстия бывает чаще овальной или щелевидной. Встречаются дополнительные отверстия на внутренней стенке.

Расщелина расположена выше дна синуса, поэтому при его воспалении (гайморит) не происходит достаточного оттока образующегося гноя.

Передне-латеральная стенка чаще треугольной формы образуется передней поверхностью верхней челюсти. Протяженность стенки различна и связана со степенью развития пазухи. Положение стенки может быть неодинаково: у узколицых она расположена косо, у широколицых – фронтально.

Передне-латеральная и медиальная стенки соединяются, формируя при этом костный выступ – мыс, carina, достигающий incisura piriformis. У узколицых костный мыс может быть весьма длинным, у широколицых – коротким, что имеет значение при производстве операций по поводу воспаления пазухи внутриносовым путем.

Задне-латеральная стенка пазухи многоугольной формы, тонкая, соединяясь с передне-латеральной и верхней, образует верхушку пазухи, обращенную кзади.

Верхняя стенка треугольной формы, содержит нижнеглазничный канал и составляет дно глазницы. В области канала верхняя стенка пазухи иногда может отсутствовать.

Нижняя стенка – узкая полоска кости соответственно альвеолярному отростку (длина 2,5-4 см, ширина 0,5-2 см). Положение нижней стенки и ее ширина могут быть неодинаковы. При большой пазухе часто образуется довольно значительная альвеолярная бухта. В таких случаях верхушки верхних моляров очень близко прилежат к нижней стенке пазухи в области бухты или даже выходят в пазуху (см.

раздел Соотношение корней зубов с носовой полостью, верхнечелюстной пазухой и нижнечелюстным каналом, настоящего издания). Кроме того, могут встречаться небные бухты – углубления пазухи в твердое небо, и, редко, скуловые и лобные бухты.

Нижняя стенка, или дно пазухи, может находиться ниже дна полости носа (в 40% случаев), или на одном с ней уровне (40%), или, наконец, стоять выше дна полости носа (в 20%).

У новорожденных верхнечелюстные пазухи очень маленькие и могут даже отсутствовать. После рождения отмечается быстрый рост пазух. К 10 годам пазухи становятся более или менее крупными и принимают форму пазухи взрослых.

Кровоснабжение пазух происходит ветвями аа. maxillaris, facialis et ophthalmica. Венозный отток – в одноименные вены и в plexus pterygoideus.

Лимфатическиесосуды образуют густую сеть в слизистой оболочке. Отводящие сосуды соединяются с сосудами полости носа, вливаясь в заглоточные и глубокие шейные узлы.

Иннервация из тех же источников, что и для полости носа.

Клиновидная пазуха (анатомия человека)

Клиновидная пазуха, sinus sphenoidalis, парная, лежит в теле клиновидной кости (см. рис. 121). Имеет форму усеченной четырехгранной пирамиды, ширина основания которой колеблется от 0,8 до 3 см, а высота – от 0,5 до 2 см. В пазухе различают 6 стенок: переднюю, заднюю, верхнюю, нижнюю и боковые – медиальную и латеральную.

Верхняя стенка тонкая (1,5-3 мм), является дном турецкого седла. Нижняя стенка более толстая (3-4 мм), составляет заднюю часть верхней стенки полости носа. Передняя стенка также относительно толстая, прилежит к верхне-задней части полости носа и к задним ячейкам решетчатой пазухи.

Задняя стенка пазухи представлена скатом клиновидной кости. Медиальной стенкой является перегородка между двумя клиновидными пазухами. Толщина ее в зависимости от степени развития пазух может колебаться от 0,1 до 1 мм.

Латеральная стенка представлена боковой поверхностью турецкого седла, она наиболее изменчива в своей толщине.

Отверстие пазухи, apertura sinus sphenoidalis, находится в передней стенке и открывается в клиновидно-решетчатое углубление. Нередко пазуха сообщается с задними ячейками решетчатой пазухи.

Кровоснабжение пазухи происходит ветвями верхнечелюстной, восходящей глоточной и глазничной артериями, а также средней и задней артериями твердой мозговой оболочки. Венозный отток идет в вены носовой полости, вены твердой оболочки, глотки и позвоночное венозное сплетение.

Лимфатические сосуды образуют в слизистой оболочке сети, от которых отводящие сосуды несут лимфу к сосудам носовой полости и далее в заглоточные узлы. Возможно сообщение лимфатических сосудов пазухи с субарахноидальным пространством.

Иннервация пазухи осуществляется задним решетчатым нервом и ветвями крыло-небного узла.

Лобная пазуха (анатомия человека)

Лобная пазуха, sinus frontalis, парная, залегает в толще лобной кости и имеет форму уплощенной трехгранной пирамиды, обращенной основанием книзу, а верхушкой – кверху (см. рис. 121). В редких случаях лобные пазухи отсутствуют.

Степень их развития и размеры колеблются в широких пределах. Пазуха может находиться только в носовой части лобной кости или распространяться в чешую, глазничную часть и образовывать бухты.

У брахицефалов лобные пазухи обычно большие, чем у долихоцефалов.

Перегородка, разделяющая пазухи, только в 50% случаев располагается посредине. Одинаково часто она отклоняется на 0,1-1,5 см вправо или влево. В каждой пазухе встречаются дополнительные перегородки, которые разделяют ее на несколько частей.

Возможно отсутствие перегородки и наличие одной общей лобной пазухи. Стенками пазухи являются наружная и внутренняя пластинки компактного слоя лобной кости, покрытые слизистой оболочкой. Отверстие пазухи, apertura sinus frontalis, открывается в средний ход носа.

Диаметр его составляет 2-6 мм.

У новорожденных пазуха отсутствует или очень мала. Формирование ее у детей происходит к 2 годам. К 6 годам пазуха достигает величины горошины и увеличивается до 18-20 лет.

Кровоснабжение пазухи происходит ветвями глазничной, верхнечелюстной и поверхностной височной артерий, а также непостоянно от средней артерии твердой мозговой оболочки. Венозный отток осуществляется в лобную и глазничную вены, а также в верхний продольный синус. Вены лобной пазухи анастомозируют с венами полости носа и глазницы.

Лимфатические сосуды отводят лимфу в сосуды полости носа. Иннервация пазухи происходит ветвями переднего решетчатого и надглазничного нервов.

Решетчатые пазухи (анатомия человека)

Решетчатые пазухи, sinus ethmoidales, составляют многочисленные полости, называемые ячейками, лежащие в решетчатой кости (см. рис. 122). Общая длина решетчатых пазух составляет 2,5-4 см, высота – 0,7-1 см. Емкость отдельных ячеек колеблется от 0,2 до 0,5 мл, а всех пазух составляет 7-10 мл. Среднее количество ячеек 7-9.

Самая большая ячейка – средняя, образует большой решетчатый пузырек, bulla ethmoidalis. Задние ячейки соединены с клиновидной пазухой, передние – с лобной. Все ячейки образуют очень сложный ход, вследствие чего пазуха называется лабиринтом решетчатой кости.

Различают передние, средние и задние ячейки, callulae anteriores, mediae et posteriores.

Решетчатые пазухи имеют 6 поверхностей: верхнюю, нижнюю, переднюю, заднюю, медиальную и латеральную. Верхняя поверхность образована ячейками неправильной формы, соединяющимися с ячейками лобной кости.

Самая передняя верхняя ячейка лежит возле петушьего гребня и соединяется посредством решетчатой воронки, infundibulum ethmoidale, с лобным синусом. Нижняя поверхность пазухи соединена с верхней челюстью и прилежит к средней носовой раковине.

Передняя поверхность составлена ячейками, соединяющимися со слезной костью. Задняя поверхность пазух соединена с телом клиновидной кости и глазничным отростком небной, а также с ячейками клиновидной кости. Медиальная поверхность образует часть латеральной стенки полости носа.

Она соединена с верхней и средней носовыми раковинами. Латеральная поверхность является частью медиальной стенки глазницы.

Задние ячейки открываются в верхний ход носа, передние – в средний, а средние – в верхний или средний ход.

У новорожденных ячейки малы и малочисленны, увеличиваются в течение 1-го года жизни. К 3 годам они удваиваются в количестве и размерах. У 7-летних они тесно прилегают друг к другу и к 15-17 годам достигают окончательных размеров.

Кровоснабжение осуществляется передними и задними решетчатыми артериями, а также непостоянно ветвями подглазничной и средней артерии мозговой оболочки. Отток крови идет в вены полости носа, а также глазницы и твердой мозговой оболочки.

Лимфа оттекает в лимфатические сосуды полости носа и век. Иннервируется задним и передним решетчатыми нервами и ветвями крыло-небного узла.

Рентгеноанатомия пазух. Околоносовые пазухи и полость носа хорошо определяются на рентгенограмме в задне-передней краниально-эксцентрической сагиттальной проекции головы. Исследуемого помещают так, чтобы рот был широко открыт с опорой на подбородок и нос.

На снимке хорошо видны лобные пазухи, глазница и полость носа, верхнечелюстные пазухи и клиновидная пазуха. На рентгенограмме в боковой проекции видны контуры клиновидной, лобной и верхнечелюстной пазух.

Решетчатые пазухи хорошо определяются на задне-переднем снимке в положении лоб – нос при небольшом повороте головы в сторону.

содержание   ..  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  .. 

Источник: https://zinref.ru/000_uchebniki/03200medecina/000_00_anatomia_cheloveka_mihalkov_1973/128.htm

Вопрос Здоровья
Добавить комментарий